Щоб виросли діти здорові,
Майбутнє могли б будувати,
І вартий поваги й любові,
Отой, кого звуть вихователь.
Мрії здійснюються
Ви пам'ятаєте, про що мріяли в дитинстві? У вас була заповітна мрія? Думаю, всі ваші дитячі мрії, перш за все, були пов'язані з майбутнім. Ким ви хотіли стати? Актрисою або актором, знаменитим футболістом або фігуристкою, космонавтом, а може бути, геологом? Скільки себе пам'ятаю, завжди хотіла бути вчителькою. Я розсаджую ляльок на дивані і граюсь з ними в школу. Мені подобалося задавати своїм пластмасовим ученицям питання, ставити їм оцінки в саморобних зошитах, малювати крейдою по шафі, як на дошці. Грати в школу було захоплююче, а професія вчителя здавалася простою і дуже цікавою. Я з нетерпінням чекала, коли піду вчитися в перший клас і познайомлюсь з цією вчителькою, а поки збирала дітей з двору і грала в "дитячий садок" або в "школу".
Роки навчання в школі, тісне спілкування з різними вчителями розширили моє дитяче, наївне уявлення про бажану професію. Я зрозуміла, що навчати дітей зовсім не просто, що любити дітей, таких різних, часто неслухняних і нетямущих, неймовірно важко. Але моє бажання бути вчителем зміцнилося, мрія залишилася. Певний час я мріяла стати вихователем в садочку, але уподобання змінювалися і після закінчення школи, я вступила до гуманітарно-педагогічного коледжу КОІПОПК на спеціальність "початкове навчання та англійська мова".
Поступивши в коледж, я почала безпосередньо втілювати заповітну мрію в життя. Оволодіння обширними і глибокими знаннями, вивчення основ педагогіки та психології, навчання методиці викладання предметів в школі, ознайомлення з досвідом знаменитих педагогів - все наближало мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг коледжу в новій якості, могла б сказати: "Мрії здійснюються". З яким нетерпінням я чекала вже закінчення навчального закладу та виходу на роботу.
Здійснилося! Пам'ятаю, з яким хвилюванням і трепетною радістю готувалася до свого першого уроку. Пам'ятаю обличчя своїх перших учнів. Спочатку було багато невдач і розчарувань. Мої бажання і прагнення часто не збігалисяз результатами моїх педагогічних зусиль.
Початок педагогічної діяльності пройшов в Глушківському НВО. Я була класним керівником 3 класу. В основному до мене попадали хлопці та дівчата з неблагополучних сімей. Вони були задоволені нашими уроками, екскурсіями, прогулянками. Я бачила їхні посмішки, як блищали їх очі і з яким задоволенням вони приходили до школи. Як це було приємно!
Я зрозуміла - учнів ми виховуємо собі самі, і лише від нас залежить їхнє ж до нас ставлення. Коли до дитини ставишся з розумінням, не вимагаєш вище її можливостей, враховуєш її інтереси - вона віддячиться тобі таким же ставленням до тебе. Важливо не втратити повагу класу, не зробити якусь педагогічну помилку...Виправити її пізніше буде дуже складно.
Життя склалося так, що тепер я працюю в комунальному закладі Київської обласної ради "Київський обласний ліцей-інтернат фізичної культури і спорту" вихователем навчальної групи № 22. Працюю в ліцеї лише другий рік, але я вже навчилась знаходити спільну мову з ліцеїстами. Я полюбила свою роботу. Я стараюсь завжди іти в ногу з часом, застосовую на заняттях мультимедійні засоби, які на щастя, є у нашому ліцеї. Стараюсь підбирати цікаві вихованцям теми, обговорювати їхні проблеми. Використовую завжди безмежні можливості інтернету для роботи, підготовки до уроків, створення роздаткових матеріалів. Свою роботу в навчальній групі № 22 я здійснюю відповідно до виховної проблеми ліцею- створення умов для розвитку й самореалізації особистості ліцеїста в умовах використання нових педагогічних технологій.
Вчитель, як і кожна людина, що працює з дітьми повинен володіти такою важливою якістю, як терплячість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю, повинен розвивати у сьогоднішніх вихованців самостійність, уміння відстоювати мвої права, готовність до співпраці і творчої діяльності. І я повністю погоджуюсь з відомим педагогом В. Сухомлинським, який свого часу сказав "... перетворення наукових істин у живий довід творчої праці - це найскладніша сфера дотикання науки до практики. Зроблене вченим відкриття, коли воно оживає в людських взаємовідносинах у живому пориві думок і емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв'язати яке можна багатьма способами... У виборі способу, втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме і полягає творча праця вчителя".
Роки навчання в школі, тісне спілкування з різними вчителями розширили моє дитяче, наївне уявлення про бажану професію. Я зрозуміла, що навчати дітей зовсім не просто, що любити дітей, таких різних, часто неслухняних і нетямущих, неймовірно важко. Але моє бажання бути вчителем зміцнилося, мрія залишилася. Певний час я мріяла стати вихователем в садочку, але уподобання змінювалися і після закінчення школи, я вступила до гуманітарно-педагогічного коледжу КОІПОПК на спеціальність "початкове навчання та англійська мова".
Поступивши в коледж, я почала безпосередньо втілювати заповітну мрію в життя. Оволодіння обширними і глибокими знаннями, вивчення основ педагогіки та психології, навчання методиці викладання предметів в школі, ознайомлення з досвідом знаменитих педагогів - все наближало мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг коледжу в новій якості, могла б сказати: "Мрії здійснюються". З яким нетерпінням я чекала вже закінчення навчального закладу та виходу на роботу.
Здійснилося! Пам'ятаю, з яким хвилюванням і трепетною радістю готувалася до свого першого уроку. Пам'ятаю обличчя своїх перших учнів. Спочатку було багато невдач і розчарувань. Мої бажання і прагнення часто не збігалисяз результатами моїх педагогічних зусиль.
Початок педагогічної діяльності пройшов в Глушківському НВО. Я була класним керівником 3 класу. В основному до мене попадали хлопці та дівчата з неблагополучних сімей. Вони були задоволені нашими уроками, екскурсіями, прогулянками. Я бачила їхні посмішки, як блищали їх очі і з яким задоволенням вони приходили до школи. Як це було приємно!
Я зрозуміла - учнів ми виховуємо собі самі, і лише від нас залежить їхнє ж до нас ставлення. Коли до дитини ставишся з розумінням, не вимагаєш вище її можливостей, враховуєш її інтереси - вона віддячиться тобі таким же ставленням до тебе. Важливо не втратити повагу класу, не зробити якусь педагогічну помилку...Виправити її пізніше буде дуже складно.
Життя склалося так, що тепер я працюю в комунальному закладі Київської обласної ради "Київський обласний ліцей-інтернат фізичної культури і спорту" вихователем навчальної групи № 22. Працюю в ліцеї лише другий рік, але я вже навчилась знаходити спільну мову з ліцеїстами. Я полюбила свою роботу. Я стараюсь завжди іти в ногу з часом, застосовую на заняттях мультимедійні засоби, які на щастя, є у нашому ліцеї. Стараюсь підбирати цікаві вихованцям теми, обговорювати їхні проблеми. Використовую завжди безмежні можливості інтернету для роботи, підготовки до уроків, створення роздаткових матеріалів. Свою роботу в навчальній групі № 22 я здійснюю відповідно до виховної проблеми ліцею- створення умов для розвитку й самореалізації особистості ліцеїста в умовах використання нових педагогічних технологій.
Вчитель, як і кожна людина, що працює з дітьми повинен володіти такою важливою якістю, як терплячість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю, повинен розвивати у сьогоднішніх вихованців самостійність, уміння відстоювати мвої права, готовність до співпраці і творчої діяльності. І я повністю погоджуюсь з відомим педагогом В. Сухомлинським, який свого часу сказав "... перетворення наукових істин у живий довід творчої праці - це найскладніша сфера дотикання науки до практики. Зроблене вченим відкриття, коли воно оживає в людських взаємовідносинах у живому пориві думок і емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв'язати яке можна багатьма способами... У виборі способу, втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме і полягає творча праця вчителя".
Комментариев нет:
Отправить комментарий