елемент становлення
громадянина України»
Мета: ознайомити батьків з основними методами та формами патріотичного виховання в сім'ї як елементу становлення громадянина
України.
Хід круглого столу
Патріотичне виховання - це сфера духовного життя,
яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого
прагне,
що любить і ненавидить людина, яка формується.
В. О. Сухомлинський
«Біда України в
тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна», – писав Михайло Грушевський.
Буває, що й живуть в Україні ті, кому вона не потрібна. Ті, тобто, не патріоти.
Що ж… Сподіваюся, маємо шанс виростити патріотами хоча б наших дітей.
Виховання патріотизму починається з родини. І
якщо батьки хочуть, щоб дитина виросла патріотом, то в першу чергу їм
доведеться звернути увагу на себе.
Багато з дорослих можуть іронічно запитати:
«За що мені любити цю країну, якщо вона мені не…?» (додавайте на свій смак).
Але тут кожному потрібно замислитися, що з такою ж логікою потрібно розлюбити
чоловіка, дітей, друзів, якщо вони стали неуспішними, не досягли чогось в житті
або… їх просто пограбували. Таке ставлення скидається на нездоровий егоїзм. Що
роблять із рідними людьми, які потрапили в біду? Їх жаліють, їм допомагають. Те
саме можна сказати і про Україну. Наша країна перебуває наразі у такому стані,
що їй потрібна підтримка. Звісно простіше було б пишатися успішною державою,
любити багату та сильну країну. Та маємо наразі складну ситуацію в країні і
намагатимемось не лише любити свою державу такою, яка вона є, а й прищеплювати
цю любов дітям.
Одним із найсуттєвіших показників моральності
людини є патріотизм.
Патріотизм (грєц.
patris — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.
Без любові до Батьківщини, готовності
примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати
життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як
синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до
себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних
надбань суспільства.
В Україні патріотизм
повинен бути введений в ранг національно значимої і об'єктивно необхідної
цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів,
закріплених віками і тисячоліттями. Патріотизм поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, за свій народ,
гордість за їх минуле і сьогодення, готовність до їх захисту.
В суспільстві що склалось і розвивається
засвоєння патріотичних цінностей і норм життя - це перш за все об'єктивний,
керований процес. Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне по
своїй природі і тому не успадковується, а формується.
Зміст патріотизму визначається духовним і
моральним кліматом суспільства, традиціями, колективним досвідом попередніх
поколінь.
Змістовною стороною формування патріотизму в сім'ї є:
·
формування
високих духовно-моральних принципів та громадянської відповідальності,
відданості своїй Вітчизні;
·
формування
здорового способу життя підлітків і молоді, профілактика алкоголізму,
правопорушень і бездоглядності.
Визначення власних ціннісних орієнтацій,
відношення до своїх традицій і культури, минулого і майбутнього - все це стає
не абстрактною теорією, а насущною проблемою сьогоднішнього дня.
Можна виділити щонайменше три різновидності
патріотизму:
Етнічний патріотизм, що ґрунтується на
почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної культури, до
власної історії тощо. Цей патріотизм започатковується природою як відчуття
родовидових ознак народу, що є вродженими. Ці ознаки розвиваються повноцінно,
якщо дитина виростає у національно свідомій і національно-орієнтованій сім'ї,
навчається в українській школі.
Територіальний патріотизм -- ґрунтується
на любові до того місця на землі, до місцевості, ландшафту, клімату тощо, де
людина народилася. На думку Г. Ващенка, є всі підстави вважати, що любов до
рідного краю, в першу чергу, заснована на ранніх дитячих переживаннях,
захопленнях. Для людини, як, зрештою, і для деяких інших живих істот, рідним
стає все те, що вона сприймає найперше, найраніше.
Державницький патріотизм. Якщо остаточною
метою нації є побудова власної держави -- її державне самовизначення, то
головною метою виховання є розвиток у наших дітях державницького світогляду і
державницького почуття -- того вищого патріотизму, який ґрунтується на
державній ідеології й пов'язується з поняттям громадянськості. Різні люди і
різні народності на нашій землі йдуть до цього патріотизму різними дорогами,
але приходять до спільного. В ідеалі -- до нього повинні вести й етнічний та
територіальний чинники, хоча етнічний патріотизм має тут значення вирішальне.
Сучасне розуміння патріотизму
характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно
пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям
форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками
в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від
особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань
та інше.
У вітчизняній школі завжди приділяється
велика увага вихованню у підростаючих поколінь етичних якостей особи,
колективізму, громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення
до історії своєї країни, до геральдики, до свого народу. При цьому велику роль
у вихованні патріотичних відчуттів грають засоби масової інформації: радіо,
художні вітчизняні кінофільми, театр, художня література.
Історична можливість нашого народу
розбудувати власну державу (що стало можливим після розпаду Радянського Союзу)
зумовлює потребу глибинної перебудови системи виховання в напрямі створення
саме національного виховання. Воно повинно бути глибоко просякнуте національним
духом -- не від почуття ненависті й ворожості щодо сусідів, а від любові до
рідної землі. Ми перебуваємо лише на початку становлення такої національної
системи виховання.
Справжні патріотичні
почуття здатні виховувати високоосвічені, інтелігентні батьки-патріоти, які
разом з дітьми щиро радітимуть успіхам вітчизняних спортсменів, артистів,
учених, переживатимуть їх невдачі. Такі батьки зуміють допомогти дітям
усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого
спільного з національним егоїзмом.
Усе це активно сприятиме
формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка передбачає симпатію,
доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх
національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.
Для виховання здорового патріотизму у дітей найбільш важливою складовою є приклад дорослих. Бо якщо у
родині мама хоче переїхати закордон, тато постійно ремствує на президента,
парламент або міністрів, бабуся вихваляє іноземну освіту – дитині важко буде вирости
патріотом. Тому для дитини
залишайте лише найкращу та найпозитивнішу інформацію про країну. Тут варто
зазначити, що не слід приховувати проблеми, які явно бентежать дорослих. Цими
днями багатьох батьків після перегляду новин можна застати заплаканими,
знервованими або блідими зі стиснутими кулаками. І аби дитина, яка за своєю
природою більш схильна до перебільшення та фантазування, не сприйняла ваші
емоції на свою адресу, треба ділитися
із нею переживаннями. Без страшних подробиць, можна коротко розказати, що в
нашій країні йде війна, а мужні та сильні чоловіки захищають всіх вас і ви за
них непокоїтеся. Далі в залежності від віросповідання у родині можна
запропонувати дитині разом попросити або помолитися про мир у країні та про
щасливе життя усіх людей.
Спільні переживання зближують членів родини,
діти таким чином відчують себе причетними до серйозної дорослої справи. Щоб
показати дитині, як можна ще допомогти нашій країні, пожертвуйте разом
невеличку суму коштів на поранених, на спорядження українським військовим або
на допомогу тимчасовим переселенцям. Так, окрім патріотизму, ви закладатимете у
дитини співчуття, милосердя, бажання допомогти ближньому.
Із дітьми можна говорити про багато речей, які на перший погляд здаються
дрібничками. Наприклад, про те, чому ви носите жовто-блакитну стрічку на одязі
або чому на вашій автівці майорить український прапорець. Поділіться із дитиною
переконаннями, чому прапор для вас дорогий, що означають кольори на ньому, чому
його не можна псувати чи викидати у смітник.
Вже досить давно у нас повернулася мода на вишиванки. Вони яскраві, м’які
та зручні. Було б добре, якби у вашому родинному гардеробі відшукалося місце
такому патріотичному одягу. Дитині можна розповісти, що українська вишиванка –
це оберіг, який захищає людину від усього злого. Відшукайте (у книжках чи
Інтернеті – джерел на сьогодні більш ніж достатньо) та розкажіть, що означають
вишиті символи чи навіть просто кольори у вишивці, помилуйтеся разом, якими
гарними та різнобарвними бувають вишиванки з різних регіонів України. Нехай
вони стануть вашим родинним святковим вбранням.
А скільки всього, чим треба пишатися, можна
побачити, подорожуючи Україною,
читаючи українські книжки та журнали… Навіть за столом, смакуючи запашним
хлібом, хрумкими огірками чи ласим морозивом, між словом скажіть, що це все
наше, українське, вирощене чи виготовлене у нашій країні. Так, краплинка за
краплинкою гарних вчасно підмічених деталей можна виплекати у дитини ціле море
любові та здорового патріотизму до своєї країни.
Успіх національного
виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури
батьків.
Спрямованість морального виховання на загальний
особистісний розвиток дитини, його неперервність у виховному процесі,
багатоманітність напрямів і методів вимагає високої моральної культури батьків,
гуманістичної спрямованості виховної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти
спільно з нею. Результатом такої роботи
може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального
самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.
Комментариев нет:
Отправить комментарий